Дмитро Кузьменко

Les quatre cents coups, Франція, драма, 1959

Література Відродження (література Ренесансу) - це період в історії світової літератури, що охоплює 14-16 століття в Італії та кінець 15 - початок 17 століття в інших країнах Європи. Риси Відродження частково присутні і в літературах Сходу. Кінцем доби можна вважати 1616 рік - дату смерті Шекспіра і Сервантеса.

Середні віки як історико-культурна доба починається в надрах пізньої античності. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340-397), творів Августина Блаженного ("Сповідь", 400 рік; "Про град Божий", 410-428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.

Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура (Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос. Згасання середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію - Відродження (Ренесанс) - проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи - у 15 столітті. Цей перехід здійснюється через так звану словесність середньовічного міста, що в естетичному плані має цілком середньовічний характер і переживає свій розквіт у 14-15 та 16 столітті.

Антична література (від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам’ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до 1 тисячоліття до Р.Х. і початку 1 тисячоліття після Р.Х. Історично грецька література передувала римській.

Багаторічні квіти (багаторічні рослини) складають ядро саду з моєї точки зору. Вони переважно не вимагають багато догляду і можуть багато років поспіль залишатись на одному місці, не вимагаючи пересадок, розсадок, вирощування і подібної мороки.

Гарна повість для дітей американської письменниці Френсіс Бернетт. Розповідає про десятирічну дівчинку Мері Леннокс, що виросла дуже егоїстичною і з поганим характером. У неї помирають батьки і вона з Індії приїжджає до свого відлюдькуватого дядька в Британію. І тут, поступово, вона змінюється сама і змінює все навколо.

Гаррі Поттер і Дари Смерті (Harry Potter and the Deathly Hollows) - сьома книга з серії про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера, написана англійською письменницею Джоан Ролінґ. Хоч книга і комерційна, та все ж вирізняється з загальної маси подібної "літератури". Вона (як і серія в цілому) містить багато оригінального. Хоча суто художньої цінності, здається, не представляє. У книзі ще більше згущуються фарби, у порівнянні з попередніми. Це вже книжка про дорослого Гаррі, відповідно і стиль більш скидається на дорослий фентезійний і містичний трилер, ніж на казку, як було в перших томах серії. Величезна кількість персонажів гине, часто невмотивовано, що нагадує американські бойовики, де люди мруть як мухи.

На жаль, поступово втрачається та казковість і своєрідна "затишність", характерна для англійської дитячої літератури, якою так віяло від перших книг. Книга надто трагічна і жорстока для цього. Втім у романі випливають періодично "локуси відпочинку", поміж сутичками з Смертежерами та іншими проблеми, що трапляються на шляху героїв. Вони дещо розмиті і не дуже надійні, що не сприяє зняттю тривожності, яка пронизує книгу. Якщо порівнювати з Толкіном, то професор значно вміліше використовував даний прийом чарівних казок.

Також втрачається деталізованість за загадковість окремих елементів сюжету, подій і предметів (артефактів). Це й очевидно, бо за сім томів автор вже розгубила ту деталізованість, яку мали попередні книги, більшість таємниць розгадана, і тому, як завжди в таких випадках, наступає певне розчарування. Окрім того, незвична і оригінальна деталізація чарівного світу Ролінг, що відкрилась з першими книгами, за всі ці томи стала більш звичною для читача. Вона лише доповнює вже відоме. І тут видно значну різницю між Толкіном і Ролінг. Все, вигадане Ролінг, внесене у текст, за межами якого майже нічого вартого уваги не залишилось. У Толкіна ж навпаки, у текст внесена мізерна частина художнього світу, і саме поза текстом знаходяться найбільш цікаві речі, про що неодноразово свідчать різноманітні відсилання і нетяки. У Ролінг таких натяків катма, що значно звужує її світ.