Фінікійська література

Фінікійський текст

Фінікійська література — це література фінікійських міст (Бібл, Тір, Сідон тощо) на території Ханаану і Леванту, що писалася фінікійською мовою (семітська група афроазійських мов), а також література західних фінікійських колоній (передовсім Карфагену), яка створювалася різновидом фінікійської — пунічною мовою.

Фінікійська література була дуже багатою і справила величезний вплив на писемність сусідніх народів і країн, зокрема на стилістику та сюжетні мотиви біблійних текстів. Це, імовірно, найбільша і найзначніша «втрачена література», адже дійшло від неї зовсім небагато, оскільки записувалися тексти на недовговічних папірусах, які у вологому кліматі регіону не могли довго зберігатися. Тексти фінікійською мовою датуються від 11 століття до Р.Х. до 4 століття після Р.Х. і збереглися у понад 10 000 фрагментів написів на камінні і кераміці[1], більшість із яких, утім, не мають особливої літературної цінності. За жанром це надгробні і будівельні написи, присвяти, тексти з історичним змістом, листи. Відомі літературні та історіографічні фрагменти у переказах і цитатах пізніших давньогрецьких та латинських авторів. З фінікійською літературою близько споріднена уґаритська література, котра зберіглася значно краще завдяки великому клинописному архіву в Уґариті, а також інші стародавні семітські літератури регіону (давньоєврейська, арамейська, аммонітська, моавітська, едомська).

Термінологія

Термін «фінікійська література» може застосовуватися як синонім до «ханаанська література», або ж мати більш вузьке значення і охоплювати лише літературу фінікійською мовою. У статті термін вживається у вузькому значенні і позначає лише літературу Фінікії та її колоній.

Натомість під ханаанською літературою мається на увазі вся неєврейська семітська література Ханаану (ханаансько-аккадські Амарнські листи, фінікійська і угаритська літератури, а також нечисленні тексти на аммонітській, моавітській, едомській та екронській мовах)[2]. Іноді до ханаанської літератури можуть зараховувати давньоєврейську літературу, однак культурна та релігійна самобутність останньої вимагають розглядати її окремо, попри мовну спорідненість з іншими ханаанськими літературами.

Історичне тло

Фінікія розташовувалася на середземноморському узбережжі Північного Ханаану (сучасний Ліван, Сирія та північ Ізраїлю). Мешканці країни, фінікійці, створили могутню цивілізацію з розвиненими ремеслами, морською торгівлею і багатою культурою. Називали вони себе «Ханаан», однак цю назву використовували також палестинські держави, які дуже сильно відрізнялися за суспільним устроєм і культурою, тож більш поширена грецька назва «Фінікія», а Ханааном називається увесь регіон (Фінікія та Палестина). Найвищий розквіт фінікійської цивілізації припадає на 1200-800 до Р.Х. Із 9 століття до Р.Х. фінікійські міста у Леванті зазнавали нападів з боку ассирійців, які також перекрили всі торгові шляхи по суші. Це змусило фінікійців більш активно користуватися морськими шляхами і створювати торгові колонії у західній частині Середземномор’я, щоб імпортувати звідти залізо, срібло та інші цінні матеріали і товари. У 6 столітті до Р.Х. Фінікію завоювали перси, а у 332 до Р.Х. — Александр Македонський, після чого населення поступово еллінізувалося. Деякі західні фінікійські колонії зберігали незалежність до 2 століття до Р.Х., але потім стали частиною Римської імперії.

Фінікія і фінікійські колонії (червоний) у 550 до Р.Х.

Цивілізація фінікійців була зосереджена в містах-державах, на кшталт стародавньої Греції. Кожне місто було незалежною політичною одиницею, могло вступити у війну з іншим містом або утворювати ліги чи альянси. Головні міста-держави Фінікії — Акко, Ахзів, Тір (сучасний Сур), Цараат (Сарепта), Сідон (сучасна Сайда), Бірут (сучасний Бейрут), Бібл (Губла, сучасний Джубейль), Триполі та Арвад. Етнічно і мовно спорідений Уґарит (сучасна Рас-Шамра), розташований на північ від Фінікії, адміністративно належав до Хетської держави, тож уґаритську літературу часто розглядають окремо.

Територія Фінікії без колоній

Приблизні роки	Події	Основні тексти
2000-1550 до Р.Х.	Середній бронзовий вік
2000	Постає ханаанська культура
2000-1900	Винайдення алфавіту
1700-1500		Протосинайські написи
1550-1200	Пізній бронзовий вік
1500-1200	Єгипетське Нове царство контролює північний Левант
1300-1400	Міттані завойовується Хетською державою, яка дуже посилюється
1350	Після падіння Міттані у горах Лівану постає держава Амурру, яка захоплює деякі ханаанські міста на узбережжі	Амарнські листи
1350-1100		Уґаритські тексти
1200-600	Залізний вік
1100	Постає держава Ізраїль
1100	Філістимляни та інші народи моря висаджуються на півдні Леванту
900	Бібл, Тір і Сідон відновлюють свою могутність як морські держави	Фінікійські монументальні написи
950-800	Фінікійський алфавіт запозичують інші народи Леванту і греки	Фінікійські монументальні написи
900-600	Фінікійські колонії засновуються по всьому Середземномор’ю	Фінікійські монументальні написи

Фінікійська мова і письмо

Фінікійці розмовляли фінікійською мовою, що належить до ханаанської підгрупи семітських мов. Найближчими до неї є давньоєврейська, моавітська, аммонітська та едомська мови. Дещо далі знаходиться уґаритська.

Фінікійська була розмовною мовою фінікійських міст-держав на узбережжі Леванта та численних колоній фінікійських купців у західному Середземномор’ї. У східних фінікійських містах (Тір, Сідон, Бібл, Арвад тощо) з 5 століття до Р.Х. фінікійська мова стала витіснятися арамейською, а з 3 століття до Р.Х. — давньогрецькою. У Південно-Східній Анатолії розмовними були арамейська та анатолійські (передовсім лувійська) мови, а фінікійська використовувалася лише для царських написів. Імовірно, фінікійська була міжнаціональною мовою для народів, які займалися морською торгівлею у Середземному морі: греків, філістимлян та інших[3].

Завдяки фінікійській колонізації західного Середземномор’я, фінікійська мова поширилася на узбережжі Африки, Іспанії, Франції, на островах Сицилія, Сардинія і Мальта. Регіональний різновид фінікійської, що був поширений у західному Середземномор’ї, нині називають пунічною мовою. Морська держава Карфаген (6-2 століття до Р.Х.) мала фінікійську (пунічну) як офіційну мову, але й після занепаду країни пунічна лишається мовою місцевого населення деяких міст Північної Африки. За свідченнями пізньоантичних та ранньохристиянських авторів пунічна мова була поширена у римських провінціях Нумідії та Африці (сучасні Алжир і Туніс) аж до 5 століття після Р.Х. Найцікавіший у цьому плані блаженний Авґустин (354-430), який народився в Нумідії і більшу частину життя провів у Північній Африці, а пунічну мову називав «нашою власною мовою»[4].

Наприкінці 2 тисячоліття до Р.Х. виник фінікійський алфавіт, імовірно за участю давньої біблської псевдоієрогліфіки та уґаритського консонантного письма. В 11 столітті до Р.Х. протофінікійське алфавітне письмо остаточно втрачає свій ранній піктографічний характер, літери спрощуються і стандартизується написання справа наліво. Тоді ж воно було запозичене греками, а наприкінці 9 століття до Р.Х. — євреями, моавитянами та арамейцями. Фінікійська писемність була однією з перших зафіксованих в історії систем складового фонетичного письма. Фінікійський алфавіт — це предок майже всіх сучасних європейських алфавітів.

Фінікійський алфавіт

Корпус текстів

Збереглося близько 10 000 фрагментів фінікійською[5]. Основний масив текстів — це епіграфічні пам’ятки з фінікійських міст Бібл, Тір та Сідон на середземноморському узбережжі Леванту (нинішній Ліван). Приблизні часові межі пам’яток фінікійської мови: з кінця 2 тисячоліття до Р.Х. і до 1 століття до Р.Х. Найпізніший напис у Фінікії — це греко-фінікійська білінгва з Арвада (сучасний Руад у Сирії) із посвятою Гераклу і Гермесу 24-25 років до Р.Х.

Найдавніша фінікійська епіграфіка (11-10 століття до Р.Х.) пов’язана з містом Бібл. Це написи біблських царів Ахірама, Яхумілка, Абібаала, Елібаала та Шипітбаала I, зроблені так званим біблським діалектом (можливо, просто давнішим періодом розвитку фінікійської). Написів з інших міст цього періоду практично не лишилося. Після 10 століття більшість пам’яток пов’язані з містами Тір та Сідон, мова цього періоду вважається стандартною фінікійською, на основі якої згодом виник пунічний діалект[6].

Фінікійська мова також використовувалася для монументальних написів 9-7 століть до Р.Х. у містах-державах Південно-Східної Анатолії (сучасні Зінджирлі, Каратепе, Хасан-Бейлі, Джебель-Ірес-Дагі), однак там вона не була поширена серед населення. Пунічна мова (варіант фінікійської у західних колоніях) існувала до 5 століття після Р.Х. Останніми фінікійськими пам’ятками вважаються латино-пунічні написи 4 століття після Р.Х. із Тріполітанії у Лівії.

Окрім епіграфіки, фінікійська мова задокументована незначними фрагментами папірусів із Єгипту та глосами в античних авторів. Монолог пунійця Ханно та окремі фрази у комедії Плавта «Пунієць» теж є джерелом відомостей про фінікійську мову.

До фінікійської літератури також можуть зараховуватися протофінікійські «Амарнські листи» (написані фінікійськими царями ханаансько-аккадською сумішшю мов) та ранні написи, зроблені на території Фінікії ще до того, як фінікійська говірка в окрему мову (або настільки фрагментарні, що неможливо визначити якою саме ханаанською мовою вони зроблені). Пізніші перекази і переклади втрачених фінікійських творів у давньогрецьких і латинських авторів теж часто розглядаються як частина фінікійської літератури[7].

Основним виданням фінікійських текстів є «Kanaanäische und aramäische Inschriften» (KAI) Г.Доннера та В.Ролліґа (1966-1969). «Амарнські листи» були вперше видані як «Die El-Amarna Tafeln» (EA) Й.Кнудцоном (1907-1915) і доповнені А.Рейні (1978). Більшість текстів також видані у тритомному збірнику «The Context of Scripture» (COS) за редакцією В.Галло та К.Янґер (2003).

Жанри

Написи

Протофінікійські написи

З 19 століття до Р.Х. походить певна кількість написів на території Фінікії, однак вони дуже короткі й уривчасті, щоби скласти повне уявлення про мову. Очевидно, що це мова ханаанської підгрупи, але цілком імовірно, що фінікійська у той час ще не виокремилася в окрему мову, а була просто варіацією чи діалектом єдиної ханаанської мови. Зазвичай лише тексти з 11 століття до Р.Х. називаються фінікійськими, а більш ранні визначаються просто як «ханаанські»[8]. Ханаанські написи цього періоду у північному Леванті можна назвати протофінікійськими. На території всього Леванту знайдено близько двох десятків написів періоду від 1700 до 1100 років до Р.Х., але вони зовсім короткі і вкрай важко дешифруються[9].

Написи ці висікалися лінійним алфавітом на камінні чи кераміці, деякі також зроблені чорнилом на кераміці. Вдається ідентифікувати лише окремі слова, які є ханаанськими, однак більше відомостей про мову вони не дають. Ці написи є цінними для вивчення розвитку фінікійського письма і алфавіту.

Фінікійські написи

Написи першого тисячоліття до Р.Х. на території Фінікії і її колоній зазвичай називаються фінікійськими, бо їх вже можна повністю дешифрувати, провести лінгвістичний аналіз і перекласти. Найперші повністю лінгвістично зрозумілі написи походять із Біблу 11 століття до Р.Х. Фінікійська в цей час була основною мовою узбережних міст Лівану, зокрема Бібла, Сідона і Тіра. Хоча історична територія Фінікії у цей час суттєво зменшилася через розширення територій Ізраїлю, Ассирійської імперії та філістимлян, але водночас війни спонукали фінікійців активніше розбудовувати військовий і торговий флот, де вони мали значну перевагу, а також штовхнули їх на заснування колонії на заході Середземномор’я. Завдяки цьому фінікійські написи можна знайти по всіх торгових маршрутах — від їхньої батьківщини до атлантичного узбережжя Іспанії і Марокко. Хоча написів, з яких можна отримати лінгвістичну і, тим більше, літературну інформацію, дуже небагато, однак у цей період вже можна виокремити кілька діалектів фінікійської. У Фінікії діалект Бібла помітно відрізняється від діалекту Тіра й Сідона. У колоніях розвинулися ще більш віддалені діалекти — на Кіпрі, у Карфагені тощо[10].

Фінікійські публічні царські написи, що були висічені на камінні і призначалася для загального огляду, знаходяться лише з першого тисячоліття до Р.Х. Нічого подібного не було знайдено в Уґариті чи інших ханаанських містах пізнього бронзового віку. Царські написи знайдено у Біблі та Сідоні, а також у кількох містах за межами основної території Фінікії. Наразі найдовший знайдений фінікійський напис такого типу — це «Напис Азітавади» із Каратепе (Каратепський напис) у центральній Анатолії (нині Туреччина). Його довжина складає понад 400 слів [11].

Царські написи призначалися для підкреслення величі царя і задля цього вони описували дуже різні теми: перемогу царя над зовнішніми ворогами, його роботу заради процвітання та щастя свого народу і країни, будівництво ним укріплень і міст, будівництво та відбудову храмів богам, а також пожертви богам і храмам. Довші написи часто зберігають своєрідний літературний стиль, який дає можливість зазирнути у втрачену фінікійську літературу.

Багато погребальних написів знайдено на саркофагах фінікійських царів. Більшість із них зовсім короткі і подають лише ім’я та епітети похованого правителя, а також прокляття тим, хто спробує розкрити могилу. Виключення становить напис Ешмуназора II Сідонського, який містить опис передчасної смерті царя, а також досягнення його самого і його матері під час короткого правління. Основною функцією цих написів було збереження імен похованих, а також захист їх від розкрадачів гробниць: по-перше, через прокляття тим, хто на це зважиться, а по-друге, через зазначення, що всередині саркофагу немає нічого цінного, лише тіло.

Культові тексти

Фінікійський жрець

Із першого тисячоліття до Р.Х. археологами знайдено численні написи-обітниці, які відзначають пожертви богам. Кілька подібних царських написів було знайдено у Біблі (царів Ебібаала і Абібаала), а також схожі від інших членів царських родин і високопосадовців Сідону (Баалшілема, сина царя Бани), Тіру (напис «Трон Астарти»), а також на Кіпрі і Мальті. Ще далі на захід було знайдено кілька тисяч таких пунічних написів у різних фінікійських колоніях, найбільше у Карфагені. Більшість цих написів зроблені за схожою короткою формулою. Вони дають небагато інформації про фінікійську релігію, але є цінним свідченням про найважливіших богів у різних містах.

Листи

Окрім амарнських листів (ханаансько-аккадською «мішаною» мовою) та листів із архіву Уґариту (уґаритською і аккадською мовами) археологи знайшли кілька листів у містах Фінікії і Палестини. Загалом вони повторюють стиль амарнських та уґаритських листів, але написані вже фінікійською мовою.

Твори

Амарнські листи

Загальна характеристика

«Амарнські листи» було знайдено на півдні Єгипту у руїнах ель-Амарни, стародавньої столиці Ахетатен фараона Ехнатона. Вони були створені за правління цього фараона (бл. 1360-1332). Це дипломатичне листування фараона з різними правителями Близького Сходу: вавилонськими, ассирійськими, хетськими, хуритськими (Міттані), кіпрськими (Алашія) та з Арзавою. Однак абсолютна більшість листів (близько 300) належать васальним для Єгипту ханаанським правителям. Є також кілька копій відповідей фараона на їхні листи. Під час правління Тутанхамона Ахетатен було занедбано, цінну частину архівів повернуто у Фіви, а в Амарні вочевидь лишилися листи, які вважалися не надто важливими.

Багато листів амарнського архіву (а також деяких інших джерел) записані ханаансько-аккадським письмом: унікальним явищем, коли для запису ханаанських діалектів використовувалися аккадські кореневі та, частково, граматичні морфеми[12]. В.Моран опублікував коментований переклад усіх амарнських листів на французьку та англійську (з французького перекладу) мову[13]. Нові знахідки амарнських листів публікувалися Е.Рейні. Не всі зараховують ці листи до фінікійської літератури, оскільки фінікійці в цей час могли не розрізнятися з іншими ханаанськими племенами, однак вони все ж украй важливі для розуміння культури земель, на яких згодом постане фінікійська література.

Ці листи проливають світло на неймовірно складну політику найвищого рівня на Близькому Сході. З них можна бачити усі дипломатичні протоколи, маневрування задля отримання сили і переваг, випадки укладання договорів тощо. Листи дуже добре висвітлюють політичну ситуацію в Ханаані 14 століття до Р.Х.

Вчені загалом сходяться на тому, що це було не регулярне дипломатичне спілкування, а радше «надзвичайне». Більшість листів є або відповідями на листи фараона, або проханням про військову допомогу проти ворогів. Листи фараона дають чітке уявлення, що означало васальне підпорядкування: васали мали регулярно надсилати в Єгипет для фараона товари, іноді рабів, а у випадку, якщо єгипетська армія здійснювала перехід через їхні землі, вони мали забезпечити її припасами на час переходу чи зупинки. Листи від васалів, у яких говориться, що вони готові прийняти єгипетські війська, свідчить про те, що наприкінці правління Ехнатона готувалася якась велика військова кампанія проти Сирії, однак наразі немає історичних свідчень, що вона була здійснена[14]. Можливо, цьому завадила смерть фараона.

На диво велика кількість листів є проханнями до фараона про допомогу у вигляді солдат і озброєння задля боротьби прости сусіднього міста-держави, яке етнічно, культурно та релігійно практично нічим не відрізняється від міста автора листа. Ворог завжди називається повстанцем, який піднявся проти влади фараона («хапіру»). Деякі листи запевняють, що всі міста Ханаану повстали, окрім міста автора листа, який єдиний лишається вірним фараону. При цьому листи такого типу писали правителі практично всіх міст. Фараон ніколи не втручався у ці місцеві чвари, якщо тільки під загрозу не потрапляли більш глобальні інтереси Єгипту (торгові шляхи, суперництво з Хетською державою).

Сюжети

Амарнські листи створювалися під час важливих змін у політичній ситуації північної частини Близького Сходу. Саме у час написання листів хуритське царство Міттані, яке домінувало на півночі Сирії впродовж першої половини 14 століття, було завойоване Хетською державою. Хети почали домінувати у регіоні і стали поступово захоплювати північні частини левантських володінь Єгипту. Падіння Міттані ненадовго створило певний політичний вакуум у центральному Леванті, що призвело до появи держави Амурру. Початковою територією Амурру були гірські райони нинішнього Лівану, але вона поступово розширила свій вплив до узбережжя і стала домінувати на чималій території за правителів Абді-Ашірти і його сина Азіру.

Лист царя Бібла Ріб-Хадди до фараона (EA 362)

Інформація про це королівство міститься в Амарнських листах, особливо у дуже об’ємному багаторічному листуванні Ріб-Хадди, царя Бібла. 65 листів з архіву належать Ріб-Хадді, і у всіх із них він випрошує у фараона допомогу проти правителів Амурру. Із самих листів видно, що така величезна кількість була незвичайною і різко відрізняється від практики інших васалів (в амарнському архіві не було більше десяти листів від одного правителя). Коли фараон звертає увагу на цей факт, Ріб-Хадда відповідає досить різко:

«"Чому Ріб-Хадда продовжує слати таблиці до палацу?" Бо він більш стурбований, ніж його брати, щодо Сумуру [місто під облогою Азіру]! … І як цар може казати "Чому Ріб-Хадда знову шле таблицю до свого володаря?" [Шле] через жахливі події, що трапилися до цього, і тому що не хоче, аби вони знову повторилися зі мною!» (EA 106:13-18, 30-34)

З цих листів можна простежити як зростає сила Амурру, спершу під владою Абді-Ашірти, а потім під владою його сина Азіру. Ранні листи Ріб-Хадди попереджають фараона Аменхотепа III, що Абді-Ашірта розширює свою владу і захоплює місто за містом. Він наполягає, що Абді-Ашірта — ворог фараона. У той самий час Абді-Ашірта також пише фараону, де захищає свої і дії та запевняє, що він вірний васал. Схоже, що фараон повірив Абді-Ашірті, бо Ріб-Хадда не отримував жодної підтримки впродовж тривалого часу. Однак згодом Абді-Ашірта все ж був запідозрений у нелояльності і фараон надіслав загін в Амурру, який усунув царя.

Після невеликої перерви Ріб-Хадда знову почав писати листи фараону, скаржачись вже на синів Абді-Ашірти, які теж намагалися розширювати кордони Амурру. Лідером цих синів був Азіру і йому вдалося отримати підтримку правителів інших міст проти Ріб-Хадди. Останній почувався повністю ізольованим і тому енергійно писав фараону, благаючи про допомогу. Знову ж таки, архіви зберегли і листи від Азіру (EA 156-171), де той постійно запевняє фараона у своїй вірності. З цього листування добре видно, що єгиптяни не втручалися у ці чвари, допоки не бачили безпосередньої загрози своїм власним інтересам.

На жаль для Ріб-Хадди, нестача єгипетської підтримки призвела до нестачі підтримки у нього вдома у Біблі. Коли він відвідував Бейрут у спробі укласти альянс, його брат захопив владу у Біблі і не дозволив йому повернутися. Прохання Ріб-Хадди до фараона, щоби той допоміг повернути контроль на Біблом, знову були проігноровані (EA 137-138).

У листах Ріб-Хадди кидається в очі їхній часто дуже непоштивий характер. Нерідко він дуже грубо звертається до фараона. Це різко контрастує з усім іншим листуванням, де автори розсипаються у пишних похвалах і помітно бояться образити фараона. А от Ріб-Хадда зовсім цим не переймається:

«Чого ти просто сидиш там і нічого не робиш, коли собаки хапіру [термін на позначення ворогів фараона] захоплюють твої міста?» (EA 91:3-5)

«Дивися, коли цар пише "Армія вирушила вперед", то він бреше! Лучників немає! Вони не вирушали вперед!» (EA 129: 34-39)

Ця нетактовність вочевидь зіграла не останню роль у тому, що єгиптяни не стали підтримувати Ріб-Хадду. Хоча може їм і варто було прислухатися до біблського правителя, бо згодом Азіру, попри всі запевнення у лояльності, утворив альянс із хетами і Єгипет втратив увесь регіон Амурру, дуже важливу частину їхньої північної імперії. Про цю втрату відомо з хетських джерел (договори з Азіру та його онуком Дуппі-Тешубом, які збереглися в царських архівах Хаттуси)[15].

Художні особливості

Окрім цінних відомостей про історію і політику Ханаану 14 століття до Р.Х. у листах є два дуже цінних суто літературних елементи: 1) традиційні стилістичні формули для написання дипломатичних листів; 2) літературні ремарки, як-от прислів’я або інші літературні вирази, які вживалися і за межами жанру листів.

Вітальні формули у листах васалів дають уявлення про те, як підлеглі правителі зверталися до своїх зверхників. Існувало три найпоширеніші елементи: 1) згадка адресата, зазвичай із пишними звеличувальними епітетами; 2) ім’я автора листа, зазвичай із применшувальними епітетами; 3) згадка про покірність і підлеглість автора. Ось зразок подібної формули:

«До царя, мого володаря, мого бога-сонця, мого бога, говорю. Повідомлення Шувардати, твого слуги, слуги царя, пилу під ногами царя, землі, по якій ступає цар. До ніг царя, мого володаря, мого бога-сонця із небес, семеро і семеро разів падаю я, падаю і на живіт, і на спину» (EA 366: 1-10).

Кількість епітетів фараона і його васала в різних листах варіюється. Найнеобхідніший мінімум виглядав так:

«Звертаюся до царя, мого володаря. Повідомлення Абді-Хепи, твого слуги. Падаю до ніг мого володаря, мого царя, семеро і семеро разів» (EA 286: 1-4).

У цьому повідомленні єрусалимського правителя немає згадки про фараона, як про бога, що може пояснюватися релігійними розбіжностями.

Загалом у вітальних формулах добре видно, настільки протилежні епітети використовуються для фараона, і для васала. Вони чітко позначають ієрархію. Згадка про падіння до ніг царя викликає образ васала, який особисто заходить до фараона, падає перед ним навколішки, і тільки після цього виголошує своє повідомлення. Дипломатичний лист будується за тими ж правилами етикету, як і реальне посольство до фараона.

Дещо по-іншому васали пишуть єгипетським високопосадовцям. Тут теж є епітети, але їх менше, та і загальна формула більш спрощена. Хоча згадка про поклон зазвичай є, але лише одноразовий. Тільки при звертанні до фараона говориться про «семеро і семеро разів».

Усе це різко контрастує зі звертаннями фараона до васалів. У таких листах теж спершу згадується адресат, але також і його місто. Потім згадується фараон і табличка, котра містить його повідомлення. Соціальна дистанція підкреслюється коротким і стриманим стилем тексту:

«Говорю до Ендарути, правителя Акшапи: Це цар. Цим він надсилає тобі цю таблицю і каже тобі…» (EA 367).

У васальних листах також можна знайти інші численні стилістичні формули. Наприклад, стереотипні твердження, що васал охороняє місто царя («Я безумовно охороняю місто царя, мого володаря», EA 220, 221, 228, 243 тощо), що він підкорюється наказам фараона («Хто та собака, що не дотримається наказів царя?», EA 315, 319, 320, 322 тощо) і подібні фрази.

Нерідко у листах зустрічаються і прислів’я, приказки чи афоризми, які проливають певне світло на суто літературний фінікійський (чи загальносемітський) матеріал. Ріб-Хадда, приміром, використовує таке прислів’я, щоби позначити вкрай важкий стан Бібла: «Моє поле мов жінка без чоловіка, бо воно не обробляється» (EA 74: 17-19), а також вживає популярне порівняння «Мов пташка в клітці, так я у Біблі» (EA 74: 45-47). Дві популярні фрази про фараона зустрічаються у листах кількох васалів:

«Я подивився сюди, і я подивився туди, але не було там світла. Та коли я подивився на царя, мого володаря, отам було світло! Цеглину можна вийняти з-поміж її товаришів [у стіні], але мене не вийняти з-під двох ніг царя, мого володаря» (EA 292: 8-17; 296: 11-22).

«Щодо нас, то мої очі дивляться на тебе [на царя]. Якщо ми піднімемося на небеса, або ж якщо опустимося у попідзем’я, то голови наші у твоїх руках» (EA 264: 14-19).

Останній вислів має паралелі у Біблії:

«Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?

Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти!» (Псалми 138: 7-8)

«Якщо б закопались вони до шеолу, то й звідти рука Моя їх забере,

і якщо б піднялися на небо, то й звідти їх скину!» (Амос 9:2)

Фінікійські листи

Зберігся один лист фінікійською із Саккари (Єгипет). «Саккарський лист» записаний на папірусі (KAI 50), що належить орієнтовно до кінця 6 століття до Р.Х. Це або особистий лист, або вправа для писарів, де зображений шаблон для такого типу листів.

«До моєї сестри, від твоєї сестри Басу.

У тебе все добре? У мене так.

Благословляю тебе Ваал-Сафоном та всіма богами Дафни. Нехай вони бережуть тебе!

Я все ще чекаю на гроші, які ти мені вислала. Тепер ти маєш заплатити мені додаткові 3 […]. Потім я зможу заплатити Тіпні усі гроші, що маю. […] Надішли мені розписку, яка […]

Адреса: До Ашірут, доньки Ешмуніатона.» [16]

Якщо це справжній лист, то за ним може ховатися якась драма. Або ж тут описуються звичайні побутові справи.

Ранні ханаанські написи і Фінікія

Найбільш ранні ханаанські написи записувалися лінійним алфавітом, створений під впливом лінійного єгипетського письма. Вони записувалися передовсім на папірусі за допомогою чорнила. Через недовговічність матеріалу практично всі ці тексти втрачено. Кілька вцілілих фрагментів (на камінні, металі чи кераміці) свідчать про літературу, яка наразі повністю втрачена.

Написи на території Фінікії зазвичай діляться на дві групи: 1) ранні ханаанські написи (бл. 1850-1000 до Р.Х.) та 2) фінікійські тексти (бл. 1000-300 до Р.Х.). Одначе абсолютна більшість ранньоханаанських написів знайдено за межами Фінікії (на Синайському півострові і в Палестині), тож про ранніх фінікійців із них мало що можна довідатися. Інтерес становлять лише написи на вістрях стріл (11-10 століття до Р.Х.), де згадуються правителі фінікійських міст (найвідоміші знайдені в місті ель-Хадр у Палестині, COS 2.84). Їхня функція наразі лишається нез’ясованою: вони могли використовуватися для звичайного полювання, для пожертв богам, або бути частиною якогось релігійного чи магічного ритуалу[17].

Фінікійські написи

Фінікійська література першої половини і середини 1 тисячоліття до Р.Х. відома дуже погано, хоча й краще за більш ранній період. Написи, які збереглися з цього часу, дозволяють скласти приблизні уявлення про особливості фінікійської оповідної прози та віршування того часу. Було знайдено погребальні і монументальні написи, ритуальні присвяти, тексти з історичним змістом.

Передумови й обставини створення

Наприкінці другого тисячоліття до Р.Х. було стандартизовано кілька аспектів алфавітного письма і зазвичай саме від цього часу відраховують існування письмової фінікійської мови і власне фінікійської літератури. До цього текст міг писатися у будь-якому напрямку: зліва направо, справа наліво, бустрофедоном (один рядок в одному напрямку, а наступний в іншому) або ж вертикально. Однак близько 1000 до Р.Х. у Леванті нормою стане написання з правого боку наліво[18]. Розташування літер стало більш рівним, а також почало з’являтися значно більше цінних написів.

Найбільш ранні монументальні царські написи, створені від імені левантських царів, були знайдені на фінікійському узбережжі. Перші такі написи, що належать кільком різним царям, було знайдено у Біблі на початку 20 століття. Найдавнішим біблським написом вважається текст на саркофазі царя Ахірама, «Ахірамський напис». Виходячи передовсім із архаїчної форми літер тексту, більшість вчених датують його початком 10 століття до Р.Х. Утім, нещодавно Бенджамін Саас (2005) висловив позицію, що цей та інші ранні біблські написи слід датувати періодом 850-700 до Р.Х.[19] Хоча його аргументи не зовсім переконливі і наразі доцільнішим виглядає збереження більш раннього датування, однак він безперечно правий, коли окреслює проблеми та умовності датування написів лише за палеографічним принципом і наголошує на тому, що таке датування не можна вважати точним.

Фінікійське письмо і мова поширювалися середземноморським басейном упродовж початку першого тисячоліття до Р.Х. двома шляхами. На захід міста фінікійського узбережжя відправляли колоністів і розширювали вплив своєї культури безпосереднім чином. Однак на північ та схід фінікійська культура впливала без жодної колонізації, опосередковано. Фінікійське письмо із його 22 літерами (котрі відбивали приголосні протофінікійської мови наприкінці другого тисячоліття до Р.Х.) було прийняте й адаптоване до власних мов арамейцями, євреями та малими народами, що постали у Леванті під час залізного віку. На півночі, у Сирії та центральній Туреччині, у 9-8 столітті до Р.Х. народними мовами були лувійська та арамейська, але фінікійська при цьому вживалася як мова високого статусу, і тому велика кількість публічних монументальних написів виготовлялася саме фінікійською, хоча вона була іноземною у цьому регіоні[20]. Цікаво, що найдовший відомий фінікійський напис походить не з батьківщини фінікійців — Лівану, і навіть не з якоїсь фінікійської колонії, а з Каратепе на півдні Туреччини, де він висічений поруч із рідним для регіону лувійським написом.

Той факт, що в середземноморському басейні було віднайдено значно більше фінікійських написів, аніж на батьківщині фінікійців, свідчить про величезний вплив фінікійської культури. Лише трохи більше сотні написів було знайдено у Фінікії, тоді як за її межами — тисячі. Найбільше написів було створено у Карфагені, найуспішнішій фінікійській колонії, що розташовувалася на території сучасного Тунісу.

Біблські царські написи

Більше десяти важливих фінікійських написів було знайдено у Біблі, ключовому ханаанському і фінікійському місті на ліванському узбережжі, що знаходиться за 25 миль на північ від Бейрута. Вони датуються від 10 століття до Р.Х. до 1 століття після Р.Х.

Храм у Біблі

Найбільш ранній біблський напис і найбільш ранній напис, який визначається як зроблений фінікійською мовою, це «Напис Ахірама» (KAI 1 = COS 2.55), створений імовірно на початку 10 століття до Р.Х. Він висічений по краю кришки масивного вапнякового саркофагу на біблському царському кладовищі. Текст напису:

«Саркофаг, який Іттобаал, син Ахірама, царя Бібла, зробив для Ахірама, свого батька, коли розташував його у вічності.

І якщо цар із-поміж царів,

або правитель із-поміж правителів,

або командувач армії

нападе на Бібл

і розкриє цей саркофаг,

то нехай скіпетр його влади було зірвано,

нехай трон його царювання буде повалено,

і нехай спокій залишить Бібл.

Щодо нього, то нехай його напис буде знищено вістрям зубила»

Саркофаг Ахірама із написом

Цей напис розкриває імена двох царів Бібла, а також дає приклад формули прокляття, яка буде часто зустрічатися у пізніших поховальних написах. На думку деяких дослідників, формула прокляття у цьому написі є поетичною[21]. Для віршування цієї доби характерні риси попереднього періоду, зокрема паралелізм. За змістом також формула прокляття сходить до давнішої уґаритської поезії.

Із середини 10 століття до Р.Х. походить «Напис Єхімілка» (KAI 4 = COS 2.29). Це найбільш ранній відомий фінікійський напис, призначений для публічного показу. Його висічено на вапняковому блоці і там говориться про відновлення будівлі, частиною якої був цей блок. Він починається словами: «Це дім [наприклад, храм або палац], який збудував Єхімілк, цар Бібла. Це він відновив усі руїни цих споруд». Далі закликаються благословення на Єхімілка від Володарки Бібла, головного божества міста, а завершується напис описом царя як «законного і справжнього царя перед святими богами Бібла». Деякі дослідники відзначають, що Єхімілк не включив у напис ім’я чи царський титул свого батька і це може означати, що його батько не був царем, а сам він — узурпатор[22]. Якщо це дійсно так, то це пояснює, чому він так підкреслює свою законність у написі.

Незалежно від того, яким чином Єхімілк отримав владу, наступниками на троні були його син та онук, які залишили свої власні написи. «Напис Елібаала», сина Єхімілка, присвячує статую єгипетського фараона Осоркона I (бл. 924-889 до Р.Х.) Володарці Бібла. На статуї було висічено короткий текст-присвята:

«Статуя, яку Елібаал, цар Бібла, син Єхімілка, царя Бібла, зробив для Володарки Бібла, його Пані. Нехай Володарка Бібла продовжить роки Елібаала і його роки [правління] над Біблом» (KAI 6).

Напис Шипітбаала

Після Елібаала трон перейшов до його сина Шипітбаала на початку 9 століття. Його ім’я збереглося у публічному «Написі Шипітбаала» (KAI 7), який відзначає відбудову царем стіни у Біблі, імовірно теменоса або священної огороджувальної стіни навколо храмів богині Хатхор і бога Херішефа у верхній частині міста (акрополі). Напис говорить про Елібаала як батька автора та Єхімілка як діда. В іншому напис схожий на ті, які писали його попередники.

Існує ще одна статуя-присвята з Бібла, що має на собі царський напис, котрий показує неоднозначність у царському наслідуванні кінця десятого століття до Р.Х. Це статуя фараона Шишака (бл. 945-924 до Р.Х.) із «Написом Абібаала» (KAI 5). На жаль, частина напису із генеалогією царя розбита. Оскільки Абібаал присвятив статую Шишака, котрий був безпосереднім попередником Осоркона I, чия статуя містить присвяту Елібаала, то постає питання про час правління Абібаала. Він міг бути братом чи старшим сином Єхімілка, і правити між Єхімілком і Елібаалом, але також може бути, що він був сином Шипітбаала і тоді статуя Шишака була вже старовиною, коли він присвячував її богині. Точні дати з’ясувати неможливо, але палеографія свідчить, що цей цар правив у 10 столітті до Р.Х. Напис цікавий тим, що він відзначає єгипетське походження статуї:

«[Статуя], яку Абібаал, цар [Бібла …], царя Бібла, привіз із Єгипту для Володарки Бібла, його Пані».

Останній біблський напис, який приписується царю, датований 4 століттям до Р.Х. Це «Напис Єхавмілка» (KAI 10 = COS 2.32) на вапняковій стелі висотою близько 50 дюймів. Вгорі стели зображено царя в перському одязі, який приносить пожертву Володарці Бібла, котра вдягнена у єгипетське вбрання. Напис відзначає пожертву богині великої кількості цінних предметів, зокрема бронзовий вівтар та кілька золотих предметів, а також будівництво галереї для її храму. Як зазвичай, у написі міститься прохання до богині благословити царя, а також попередження, що Володарка Бібла прокляне того, хто зруйнує ім’я Єхавмілка в написі:

«Нехай благословить Володарка Бібла Єхавмілка, царя Бібла, нехай оживить його і нехай подовжить дні його і роки над Біблом, бо він цар праведний, і нехай дасть йому велика Володарка Бібла милість в очах богів і в очах народу країни цієї, і милість народу країни цієї, і милість в очах всіх царів і всіх людей».

Виділення праведності, як найважливішої якості Єхавмілка (і Азітавада із «Каратепського напису»), свідчить про відображення невідомого нам, але, імовірно, широко поширеного у Фінікії першої половини 1 тисячоліття до Р.Х. релігійно-етичного вчення. У цей же час відбувалася проповідь юдейсько-ізраїльських пророків, однією з головних цілей якої було формування уявлень про праведність та праведника[23]. На жаль, свідчення про життя фінікійського суспільства надто незначні, щоби можна було зрозуміти конкретні причини такого суттєвого зрушення у світогляді фінікійців. Одначе це зрушення точно мало місце.

Збереглося ще два цікавих царських написи. Обидва є поховальними написами для членів царської родини. Сильно пошкоджений «Напис сина Шипітбаала» кінця 6 століття до Р.Х. (KAI 9) зроблено на гробниці сина царя Шипітбаала. «Напис Бат-Ноам» 4 століття до Р.Х. (KAI 11) зроблено на труні Бат-Ноам, матері царя Узібаала.

Тірські та сідонські царські написи

В інших двох фінікійських містах першого тисячоліття до Р.Х., Тірі та Сідоні, теж створювалося чимало написів. Утім, розкопки в доелліністичному Тірі майже не велися, тож із залізного віку було знайдено зовсім мало. Нещодавнє відкриття у Тірі кладовища залізної доби, де знайшли кілька стел із написами, суттєво збільшили кількість відомих тірських написів. Наразі опубліковано дев’ять написів, усі із яких є просто іменами тих, кого вшановує стела.

У Сідоні було знайдено два великі погребальні написи. Вони висічені на саркофагах царів Табніта й Ешмуназора II, батька і сина, які правили у 4 столітті до Р.Х. Обидві труни були виготовлені у Єгипті. Причому труна Табніта була зроблена для єгиптянина, але перероблена в Сідоні і використана для царя. «Напис Табніта» (KAI 13 = COS 2.56) має вісім рядків і починається з короткого вступу про царя, який називається не лише правителем Сідона, а й жрецем Астарти, головної богині міста. Завершується напис стандартним попередженням для грабіжників могил, щоби вони не відкривали саркофаг, «бо ні срібла не покладено зі мною, ні золота не покладено зі мною, лише я лежу у цьому саркофазі».

«Напис Ешмуназора» (KAI 14 = COS 2.57) відзначає, що Табніт помер молодим, ще до того як народився його син і спадкоємець. Автор називає себе «сиротою, сином вдови». Напис Ешмуназора дуже зворушливий. Цей цар не тільки народився після смерті батька, але й сам помер молодим, правив він лише 14 років. Напис починається з плачу у першій особі, де виражається сум через передчасну смерть:

«Мене було викрадено раніше мого часу, сина кількох днів, хворого [?], сироту, сина вдови, і я лежу у цій труні, і в цій могилі, у місці, котре я збудував».

Після цього йде розширена версія прокляття проти тих, хто може пошкодити могилу. А потім, що є незвичним поворотом, напис описує досягнення царя і його матері (яка ймовірно діяла як регент), що включає активні відновлення храмів богам і богиням, а також завоювання південного левантського узбережжя, включно з містами Дор і Яффа, а також родючою рівниною Шарон. Завершується напис ще одним коротким попередженням і прокляттям на адресу того, хто захоче відкрити могилу.

Написи за межами Фінікії

Більшість фінікійських написів знайдено за межами ліванського узбережжя, переважно у містах, де були фінікійські колонії — майже по всьому узбережжі Середземного моря та островах. Наразі найбільша колекція походить із найбільшої фінікійської колонії — Карфагену, який знаходиться на території сучасного Тунісу. Тисячі стел із короткими написами-посвятами, які присвячують пожертви тварин й іноді дітей богині Таніт і богу Ваал-Хамону, було знайдено на кладовищах, призначених для таких пожертв. Більшість із них дотримуються загальної формули, як у KAI 85: «Великій Господині Таніт, обличчю Ваала, і Володарю, Ваалу-Хамону, їм Хмлкт, син Абдмілкарта, сина Ятінсура, сина Абдмілкарта, сина Махарбаала присвячує». Більшість цих присвят зроблено на стелах, де приносилися у жертву діти або, досить часто, тварини (як заміна дитячим жертвам)[24]. Ця формула, втім, мала багато варіацій.

Деякі дуже важливі написи було знайдено на північ від Фінікії — на північному заході Сирії та південному центрі Анатолії, де фінікійська стала престижною мовою, котра використовувалася у написах для публічного показу. У кількох місцях було знайдено великі написи фінікійською, часто із паралельним текстом іншою мовою. «Каратепський напис», а також нещодавно знайдений «Чінекойський напис» (обидва з 8 століття до Р.Х.) двомовні, де текст повторюється фінікійською і лувійською мовами. Інші, включно з «Куламувським написом» 9 століття до Р.Х. та призмою із Джебел-Ірес-Дагі, написані лише фінікійською. Нещодавно знайдена (досі неопублікована) стела з Інкірлі, на півдні від Марашу, імовірно має лувійську та новоассирійську версії тексту, окрім фінікійської. Широке поширення цих написів на півдні Анатолії та їхній характер (із паралельним текстом місцевими мовами чи без нього) дає можливість припустити, що фінікійська була міжнаціональною мовою у цьому регіоні, і ці написи могли прочитати люди різних культур, які відвідували цей регіон.

«Кіламувський напис» (або «Куламувський») було встановлено наприкінці 9 століття до Р.Х. царем Кіламувою (Куламувою) із Ядії (Самалу), новохетської держави на північносхідному куті Середземномор’я. Цей цар встановив публічну стелу із написом фінікійською, але зі значними впливами арамейської, основної мови Ядії (KAI 24 = COS 2.30). Текст розпочинається квазіпоетичним фрагментом, де Кіламува перелічує чотирьох своїх попередників на троні Ядії і зазначає, що вони були неефективними правителями, на відміну від нього:

«Я — Кіламува, син царя Хаї.

Цар Ґабар правив Ядією, але нічого не досягнув.

Потім був Бама, і він нічого не досягнув.

Мій власний батько, Хая, нічого не зробив у своєму царстві.

Мій брат, Шаїл, також нічого не зробив.

Це був я, Кіламува, хто зумів зробити те,

що ніхто із моїх попередників не зумів»

Далі він описує, як саме зробив це. Хоча навколо Ядії було багато могутніх царів, однак він зумів зберегти свою країну в безпеці, і навіть переконав царя Ассирії напасти на його головного ворога — царя данунів. Куламува також описує загальний добробут, який він приніс у Ядію під час свого правління і завершує напис прокляттям на адресу тих, хто захоче знищити напис. Цей напис дуже цікавий як ілюстрація політичної традиції всіляко принижувати своїх попередників і вихваляти себе, що поширена в політиці і донині у висловлюваннях популістських політиків.

Напис Кіламуви

«Напис Азатівади» (або «Каратепський напис», бл. 720 до Р.Х., KAI 26 = COS 2.31) було знайдено у поселенні Каратепе в Кілікії (південно-центральна Анатолія). Це найдовший відомий фінікійський напис, споруджений у трьох копіях підлеглим правителем Азатівадою (Азітавадою), який жив під час правління Аваріка, царя данунів. Хоча офіційно він був підлеглим Аваріка, але вочевидь мав велику свободу дій і, схоже, правив регіоном навколо Каратепе як власним царством[25]. Напис було створено наприкінці 8 століття до Р.Х. фінікійською та рідною для цих земель лувійською мовою і він став одним із основних ключів для розшифровки лувійських та інших анатолійських ієрогліфів. Це класичний царський напис попри те, що Азатівада не був повноцінним царем. Автор описує себе як улюбленця данунів, який посадив на трон сина Аваріка після смерті батька, а також придушив повстання, яке, імовірно, було пов’язане з царським правонаступництвом. Він також стверджує, що укріпив усі кордони держави данунів і успішно воював із ворогами. Ще він заявляє, що боги Ваал та Решеф доручили йому збудувати нове місто, власне те, де було знайдено напис. Він зробив це і назвав місто Азатівадая, на честь самого себе. Напис він завершує благословенням на себе і збудоване місто, а також стандартним прокляттям на адресу тих, хто захоче знищити напис.

Цей напис дозволяє скласти уявлення про оповідну прозу того періоду. Хоча текст відносять і до лувійської літератури, однак його стилістика все ж більш близька до семітської прози, тож, імовірно, лувійський текст був перекладом. Або ж, якщо оригіналом була лувійська, то це наслідування фінікійської прози. Автор повністю зосереджений на описі діянь свого героя і на його могутності:

«І сів я на престолі батька мого, і встановив я мир з усіма царями. І кожен цар вважав мене рідним завдяки моїй праведності, моїй мудрості і доброті серця мого. І збудував я стіни міцні у всіх кінцях, на кордонах, у місцях, де були злі люди, очільники розбійницьких загонів, з котрих жодна людина не була рабом дому Мапаш, а я, Азатівада, поклав їх під свої ноги. І збудував я стіни в тих місцях, щоби дануни могли жити у спокої їхніх сердець.»

Цей стиль нагадує уґаритську епічну поезію. Однак задача, яку автор ставить перед собою, така, що він більше уваги, ніж це було раніше, приділяє своєму герою: мотивам його вчинків, а також його моральним та фізичним якостям. Звісно, очевидною є ідеалізація царя, але цей імовірно фінікійський автор 8 століття до Р.Х. прагне глибше, ніж його ханаанські передники, зазирнути у душевний світ людини[26]. Він не обмежується лише фіксацією слів і вчинків. Ця зміна авторської установки не випадкова, вона має місце і в пізнішому «Написі Єхавмілка» із Бібла. Її можна пов’язати з впливами давньоєврейської релігії та діяльністю єврейських пророків, у вченні яких поняття «праведності» відігравало ключову роль.

Напис Азітавади (Каратепський напис) фінікійською

«Чінекойський напис» було знайдено у 1997 році у полі біля поселення Чінекой на статуї бога бурі у запряженій биками колісниці[27]. Основа колісниці оточена двомовним написом царя данунів Аваріка, імовірно того самого, що згадувався в написі Азатівади. Як і попередній напис, цей також зроблено фінікійською і лувійською. Фінікійський напис розміщено на почесному місці — попереду колісниці між зображенням двох биків, які тягнуть колісницю. Лувійський напис зроблено навколо решти колісниці. Основна функція напису полягала у тому, щоби відзначити альянс між данунами, держава яких також називаються Кве, та ассирійцями. Імовірно мова йде про час правління Тіглатпаласара III (744-727 до Р.Х.). Аварік описує це наступним чином:

«І цар [Ассирії і] весь дім Ассирії став батьком і матір’ю для мене. І дануни та ассирійці стали одним домом».

Він також описує будівництво фортець на західних і східних кордонах своєї землі і відзначає мир та процвітання під час свого правління.

«Напис із Джебел-Ірес-Дагі» (COS 3.55) різко відрізняється за жанром від інших написів регіону. Це напис для публічного показу, встановлений у результаті правового диспуту щодо якоїсь землі у Кве у 7 столітті до Р.Х. Його встановлення було наслідком того, що чоловік, котрий зазнав політичних переслідувань, був відновлений у своєму статусі й отримав назад свою землю, а також землю свого супротивника[28]. Напис носить досить таки особистий характер і зроблений фінікійською, імовірно, через свій правовий характер. Це ще раз підкреслює важливість фінікійської мови у цьому регіоні.

Імовірний тримовний «Напис із Інкірлі», що зроблений на стелі з барельєфом царя в Ассирійському одязі, зберігся дуже погано і досі неопублікований. Попередні звіти зазначають, що він датується кінцем 8 століття і стосується успішного вирішення суперечки щодо землі царя Кве і данунів із країною Куммух[29].

Фінікійська література доби еллінізму

Греко-македонське завоювання Фінікії наприкінці 4 століття до Р.Х. призвело до суттєвих змін у суспільній свідомості. Проникнення грецької мови і, особливо, грецького образу життя трапляється тут значно раніше — вже за кілька десятиліть до походу Александра Македонського. Фінікійці, таким чином, виявилися готовими до еллінізації, яка була прямим наслідком грецького панування на Близькому Сході.

Справа, при цьому, не обмежувалася прийняттям грецької мови в системі освіти та адміністративних закладах. Фінікійці претендували на те, щоби бути еллінами у повному сенсі слова, і виражали ці претензії у відповідних написах[30].

Філон Біблський

Храм Ваал-Хамону у Пальмірі (Сирія)

У такій ситуації природньою була поява праці Філона Біблського (1-2 століття після Р.Х.), який прагнув включити фінікійську міфологію в загальноелліністичну систему. На жаль, книга Філона збереглася лише в нечисленних уривках, тож і в історії її створення, і в її змісті є багато неясного. За словами автора, він викладає відомості, які знайшов у творі іншого давнього письменника, Санхун’ятона, а той, у свою чергу, ретельно вивчив праці Таавта — божественного винахідника писемності.

Цілком можливо, що у фінікійському суспільстві побудував своєрідний релігійний корпус текстів, який приписувалися легендарному укладачу, за аналогією до того, як П’ятикнижжя приписувалося Мойсею. Не виключено й те, що серед редакторів цих текстів була людина на ім’я Санхун’ятон. Очевидно, що Філон Біблський відтворює доелліністичну традицію, але невідомо, де він просто переписує попередників, а де розвиває їхнє вчення далі.

Виклад Філона має чимало спільного з уґаритською міфологією[30]. Хрисор (Хусор), який згадується у творі і співвідноситься з Гефестом, безперечно, тотожний уґаритському Кусару-і-Хасісу — богу-покровителю ремесла, титани — рефаїмам тощо. Оповіді про боротьбу богів за владу у Філона мають композиційну стрункість і сюжетну єдність. Характерною рисою книги Філона є й те, що автор послідовно ідентифікує фінікійських богів із грецькими. Він перебуває під помітним впливом концепції євгемеризму, згідно якої боги є обоженими «культурними героями». Також у Філона простежується наявність популярних в добу еллінізму філософсько-космогонічних ідей: началом усього сущого він вважає повітря і хаос, від самозапліднення духу з’явилося бажання, а від духа і бажання — Мот, тобто смерть, а від них — все насіння творіння і народження всього. Витоки релігії за Філоном полягають у обоженні природніх явищ і сил природи.

Історичні тексти

Окрім теологічних проблем, у добу еллінізму значне місце займали твори на історичну тематику. Йосиф Флавій, відомий юдейський історіограф, зберіг посилання на хроніки Тіра. Існували й інші твори такого типу.

Філософські тексти

Чимало уваги фінікійці приділяли і філософській тематиці. Традиція приписувала створення атомістичної теорії фінікійцю Моху. Засновник стоїцизму Зенон також був фінікійцем із міста Кітіона на Кіпрі.

Карфагенська література

Своєрідна гілка фінікійської літератури розвивалася у 1 тисячолітті до Р.Х. і в Північній Африці, передовсім у Карфагені, де аж до арабського завоювання основна маса жителів вважала себе ханаанцями, тобто фінікійцями. Говорили вони пунічним діалектом фінікійської мови.

Руїни Карфагену

У Карфагені збереглося кілька тисяч написів-посвят на погребальних стелах, про які згадувалося вище. Окрім цих прямих свідчень, літературна цінність яких мінімальна, збереглися згадки про карфагенську літературу з грецьких джерел, які дозволяють почасти скласти уявлення про втрачену літературу Карфагену.

Одним із найпоширеніших у Карфагені жанрів була пригодницька повість про далекі мандри, що не дивно для суспільства, яке повністю залежало від морської торгівлі. Відомо про існування щонайменше двох таких творів. «Перипл» («Плавання») Гімількона, що зберігся у переказі римського географа Авієна, оповідає про плавання до Британських островів. Мандрівник навіть був, імовірно, занесений до берегів Америки у Карибське море. «Перипл» Ганнона, відомий у грецькому перекладі і, ймовірно, обробці, розповідає про плавання величезної експедиції вздовж західного берега Африки на південь і про заснування там низки колоній. «Перипл» Ганнона показує, що твори цього типу походять із жанру історичних написів — звітів посадових осіб про виконання ними службових обов’язків[31]. Власне, і самі «перипли» укладені у формі напису. Авторів особливо приваблюють різні страхітливі подробиці, незвичні явища природі, які могли вказувати на спосіб, яким карфагенські торговці прагнули відвернути можливих конкурентів від своїх улюблених ринків.

Ще один жанр карфагенської фінікійської літератури — історична оповідь. Відомо, що карфагенські історики цікавилися і дофінікійським минулим Північної Африки, і долею Карфагенської держави. Імовірно, із їхніх творів походять матеріали про Карфаген, які зберегли римський письменник Юстин у своєму скороченні «Філіппових історій» Помпея Трога, а також Саллюстій у «Югуртинській війні».

Впродовж століть карфагенське суспільство розвивалося у тісних контактах із грецьким світом і, незважаючи на те, що впродовж деякого часу діяв закон, який забороняв карфагенцям вивчати грецьку, зазнало величезного впливу грецької культури. У карфагенський пантеон включалися навіть грецькі землеробні боги. У 3 столітті до Р.Х. у Карфагені вже були грекомовні літератори. Серед наближених до карфагенського полководця Ганнібала був і грецький історик, що мав описувати його діяння. Та й сам Ганнібал був відомий кількома творами на грецькій мові, які не збереглися. Цікаво, що в середині 2 століття до Р.Х. карфагенець Клітомах очолює в Афінах Академію.

Підсумки розвитку і впливи

Фінікійські тексти, що збереглися (а це лише епіграфічні написи), дають чимало інформації про культуру, яка їх створила. Поетична форма деяких написів (паралелізм, ритміка) дозволяють говорити про існування у фінікійців літературної традиції, яка була споріднена як з уґаритською літературою, так і з давньоєврейською. Водночас ми добре розуміємо факт, що зберігся лише зовсім невеликий відсоток літератури цього регіону, тож ми маємо дуже обмежене розуміння справжніх літературних досягнень фінікійців.

Фінікійська література вочевидь вплинула на давньогрецьку і римську. Свідчення про фінікійську літературу та уривки з творів грекомовних фінікійських істориків є в античних авторів та християнських письменників. Зокрема, грецький філософ Порфирій (бл. 234 – бл. 303 до Р.Х.) вказує, що Філон Біблський переклав з фінікійської на грецьку історію Санхуніатона, а уривки з праці Філона Біблського наводяться грецьким християнським письменником Євсевієм Кесарійським (бл. 265 – бл. 340 до Р.Х.). Монолог і низка фраз із комедії Плавта «Пунієць» (бл. 189 до Р.Х.) не є частиною фінікійської літератури, але вони свідчать про те, що у римській республіці знали фінікійську мову після завершення другої пунічної війни. Також припускають, що Плавт міг запозичити цей монолог і фрази із майже однойменної комедії «Карфагенянин» грецького комедіографа Алексіса (бл. 372 – бл. 270 до Р.Х.) від якої зберігся один невеликий фрагмент[32].

Підсумком розвитку фінікійської літератури як у Східному, так і в Західному Середземномор’ї, була її поступова еллінізація і включення у спільний для всього еллінізованого середземноморського світу літературний процес. Етнічні фінікійці почали писати давньогрецькою і латиною, і вже не виокремлювали себе із греко-римського культурного середовище, і, зрештою, зникли як нація, розчинившись поміж інших народів та культур регіону.

Дмитро Кузьменко, 2018

Література

Літературознавчі дослідження

• Krahmalkov Ch.R. Observations on the Punic Monologues of Hanno in the “Poenulus” // Or., 1988, vol. 57.
• Lehmann, Reinhard G. Wilhelm Gesenius and the Rise of Phoenician Philology // Beihefte zur Zeitschrift für die alttestamentliche Wissenschaft / ed. John Barton, Reinhard G. Kratz, Choon-Leong Seow, Markus Witte. — Berlin: De Gruyter, 2013. — P. 209-266.
• Pitard, Wayne T. Canaanite Literature // From an Antique Land: An Introduction to Ancient Near Eastern Literature / Edited by Carl S. Ehrlich. — Lexington: Rowman & Littlefield, 2011. — P. 255-311.
• Shlomo, Isre’el. The Amarna Letters from Canaan // Civilizations of the Ancient Near East / ed. Jack M. Sasson. — New York: Charles Scribner’s Sons, 1995. — P. 2411-2419.
• Шифман И.Ш. Угаритско-финикийская литература // История всемирной литературы. В 10-ти томах: Том 1. — М.: Наука, 1983. — С. 130-137.

Історичні і культурологічні дослідження

• Aubet, Maria E. The Phoenicians and the West: Politics, Colonies and Trade / transl. from Spanish by Mary Turton. — 2nd edition. —Cambridge: Cambridge University, 2001. 
• Liverani, Mario. Prestige and Interest: International Relations in the Near East ca. 1600-1100 BC. — Padova: Sargon, 1990. 
• Markoe, Glenn E. Phoenicians. — Berkley: University of California, 2000. 
• Tubb, Jonathan N. Canaanites. — Norman: University of Oklahoma, 1998.

Лінгвістичні дослідження 

• Benz F.L. Personal Names in the Phoenician and Punic Inscriptions. Roma, 1972. 
• Bron F. Recherches sur les inscriptions phéniciennes de Karatepe. Genève; Paris, 1979. 
• Garr W.R. Dialect Geography of Syria–Palestine, 1000–586 B.C.E. Philadelphia, 1985. 
• Huehnergard J. The Development of the Third Person Suffix in Phoenician // Maarav, 1991, vol. 7. 
• La civilisation phénicienne et punique: Manuel de recherche / V. Krings (ed.). Leiden, 1995. 
• Saas, Benjamin. The Genesis of the Alphabet and its Development in the Second Millenium B.C. — Wiesbaden: Otto Harrassowitz, 1987. — (Ägypten und Altes Testament, 13). 
• Testen D. The Phoenician Direct-Object Marker in the Inscription of Yhwmlk // UF, 1997, Bd. 29. 
• Коган Л.Е. Ханаанейские языки // Языки мира: Семитские языки. Аккадский язык. Северозападносемитские языки. ― М.: Academia, 2009. ― С. 239-278. 
• Лявданский А.К. Финикийский язык // Языки мира: Семитские языки. Аккадский язык. Северозападносемитские языки. ― М.: Academia, 2009. ― С. 278-295. 
• Шифман И.Ш. Финикийский язык. М., 1963.

Тексти

• The Context of Scripture / Ed. by William W. Hallo and K. Lawson Younger, Jr. —Vol. 1-3. — Leiden: Brill, 2003. 
• Donner H., Röllig W. Kanaanäische und aramäische Inschriften. Mit einem Beitrag von O. Rössler. Wiesbaden, 1966, Bd. I(2); 1968, Bd. II(2); 1969, Bd. III(2). 
• Gibson J.C.L. Textbook of Syrian Semitic Inscriptions. Vol. III. Phoenician inscriptions including inscriptions in the mixed dialect of Arslan Tash. Oxford, 1982. 
• Late Punic Epigraphy. An Introduction to the Study of Neo-Punic and Latino-Punic Inscriptions / Ed. by K. Jongeling and R.M. Kerr. Tübingen, 2005. 
• Lindenberger, James M. Ancient Aramaic and Hebrew Letters. — Atlanta: Society of Biblical Literature, 2004. — 188 p. 
• Moran, William. The Amarna Letters. — Baltimore: John Hopkins, 1992. 
• Sznycer M. Les passages puniques en transcription latine dans le ‛Poenulus’ de Plaute. Paris, 1967. 
• Tekoglû, Recai, and Lemaire, André. La bilingue royale louvito-phénicienne de Çineköy // Comptes Rendus de l’Académie des Inscriptions et Belles-Lettres. — Juillet-Octobre, 2000. — P. 961-1007. 
• Tropper J. Die Inschriften von Zincirli: Neue Edition und vergleichende Grammatik des phönizischen, sam’alischen und aramäischen Textkorpus. Münster, 1993.

Примітки

1. Lehmann, Reinhard G. Wilhelm Gesenius and the Rise of Phoenician Philology // Beihefte zur Zeitschrift für die alttestamentliche Wissenschaft / ed. John Barton, Reinhard G. Kratz, Choon-Leong Seow, Markus Witte. — Berlin: De Gruyter, 2013. — P. 209-266.

2. Pitard, Wayne T. Canaanite Literature // From an Antique Land: An Introduction to Ancient Near Eastern Literature / Edited by Carl S. Ehrlich. — Lexington: Rowman & Littlefield, 2011. — P. 255-311;         Коган Л.Е. Ханаанейские языки // Языки мира: Семитские языки. Аккадский язык. Северозападносемитские языки. ― М.: Academia, 2009. ― С. 239-247.

3. Лявданский А.К. Финикийский язык // Языки мира: Семитские языки. Аккадский язык. Северозападносемитские языки. ― М.: Academia, 2009. ― С. 279.

4. Лявданский, с. 279.

5. Lehmann.

6. Лявданский, с. 279.

7. Шифман И.Ш. Угаритско-финикийская литература // История всемирной литературы. В 10-ти томах: Том 1. — М.: Наука, 1983. — С. 136-137.

8. Pitard, p. 261-264.

9. Pitard, p. 263.

10. Pitard, p. 261.

11. Pitard, p. 270.

12. Коган, с. 242.

13. Moran, W. The Amarna Letters. — Baltimore: John Hopkins, 1992.

14. Pitard, p. 272.

15. Pitard, p. 275.

16. Lindenberger, James M. Ancient Aramaic and Hebrew Letters. — Atlanta: Society of Biblical Literature, 2004. — P. 138-139.

17. Pitard, p. 304-305.

18. Pitard, p. 305.

19. Saas, Benjamin. The Genesis of the Alphabet and its Development in the Second Millenium B.C. — Wiesbaden: Otto Harrassowitz, 1987.

20. Pitard, p. 305.

21. Шифман, с. 135.

22. Pitard, p. 306-307.

23. Шифман, с. 136.

24. Pitard, p. 309.

25. Pitard, p. 310.

26. Шифман, с. 135.

27. Tekoglû, Recai, and Lemaire, André. La bilingue royale louvito-phénicienne de Çineköy // Comptes Rendus de l’Académie des Inscriptions et Belles-Lettres. — Juillet-Octobre, 2000. — P. 961-1007.

28. Pitard, p. 311.

29. Pitard, p. 311.

30. Шифман, с. 136.

31. Шифман, с. 136-137.

32. Лявданский, с. 280.