Зміни до правопису

Коротко про моє ставлення до основних змін до правопису у новому проекті. На основі опитування, яке робили на Ізборнику.

Чи потрібна реформа правопису?

Потрібна, але точно не така.

Іменник «проект» в новій редакції запропоновано змінити на «проєкт». Чи підтримуєте Ви таку зміну?

Категорично проти. В сучасній українській мові це не вживається, окрім дуже вузьких маргінальних кіл та діалектів. Власне, я коли читав зміни, то не знайшов такого. Напевне, вони десь хитро це заховали, бо розуміли, що це викличе хвилю обурення.

У словах грецького походження з θ [th], узвичаєних в українській мові з ф, було запропоновано допускати орфографічну варіантність (анафема і анатема, міф і міт, дифірамб і дитирамб, Афіни і Атени, Демосфен і Демостен). Чи підтримуєте Ви таку зміну правила, коли остаточний варіант написання визначатимете не Ви?

Категорично проти. В українську мову слова з θ були запозичені у візантійський період, коли цей звук вимовлявся виключно як «ф». Відповідно, єдиним правильним написанням є історичне через ф. Виключення можливе лише у конфесійних текстах греко-католицької і, можливо, римо-католицької традиції, де ці слова пишуться на латинський манер. Нові запозичення з давньогрецької теж можуть мати т. Я вже не кажу за те, що введення паралельних написань тільки призведе до ускладнень і плутанини, а зміни навпаки повинні спрощувати.

У проекті невідмінюваний числівник пів з наступним іменником запропоновано писати окремо (пів аркуша замість піваркуша, пів відра замість піввідра, пів яблука замість пів'яблука, пів Києва замість пів-Києва). Проте залишено без роз'яснення питання прикметників (півведерний). Чи підтримуєте Ви таку зміну?

Підтримую. Нинішні правила надто плутані.

У проекті пропонують не подвоювати -к- в іншомовних власних назвах з буквосполученням -ck-, де таке подвоєння було традиційно (Дікенс, Текерей замість усталених Діккенс, Теккерей). Чи підтримуєте ви таку зміну?

Підтримую. По-перше, такі подвоєння невластиві українській вимові, а, по-друге, в англійській там фонетично подвоєння немає.

У проекті запропоновано дозволити в художніх текстах подавати варіант закінчення -и: гідности, радости, смерти; крови, любови, Руси. Чи підтримуєте Ви таку зміну правила, коли остаточний варіант написання визначатимете не Ви?

У високому штилі і поезії може бути, але в нормативній літературній мові — ні. Так ніхто не говорить, крім як у діалектах і маргінальних колах любителів скрипниківки.

У проекті пропонують розширити правило «дев’ятки» для географічних назв після приголосних д, т (Титикака замість Тітікака, Штирія замість Штірія). Чи підтримуєте Ви таку зміну?

Проти. Абсолютно непотрібна зміна.

Проект пропонує допускати орфографічні варіанти аудієнція і авдієнція, пауза і павза, фауна і фавна. Чи підтримуєте Ви таку зміну правила, коли остаточний варіант написання визначатимете не Ви?

Категорично проти. По-перше, це спроба реанімувати давно мертву традицію. По-друге, паралельне вживання лише заплутує і ускладнює.

У проекті запропоновано не писати вставний йот в іншомовних назвах (фоє, Гоя, Феєрбах, Ісая, Шантії, а не фойє, Гойя, Фейєрбах, Ісайя, Шантійї). Чи підтримуєте Ви таку зміну?

Підтримую! Ніколи не подобалися ці графічні архаїзми. Хоча усталені загальні слова може і не варто чіпати, але власні назви давно пора.

У проекті іншомовні власні назви зі звуком [g] запропоновано допускати передавати двома способами: Вергілій і Верґілій, Георг і Ґеорґ, Гегель і Геґель, Гарсія і Ґарсія. Чи підтримуєте Ви таку зміну правила, коли остаточний варіант написання визначатимете не Ви?

Категорично проти. Правило має бути одне, а не два протилежних одночасно. Англійське g у нових запозиченнях і транслітераціях має передаватися виключно як ґ. У словах, які були запозичені давно (Вергілій, Гегель), можна лишити г, але має бути повний словник цих слів. У запозиченнях з інших мов треба чітко прописати, коли ґ, а коли г. У деяких мовах цей звук позначає проривний, у деяких фрикативний, і транслітерація має бути відповідною. Ця пропозиція «пишіть як хочете» — повна дурниця.

У проекті в деяких словах перед приголосними -н- та -р- запропоновано дозволити писати варіанти з голосним и-: індик і индик, індичка і индичка, ирій і вирій, ірод і ирод. Чи підтримуєте Ви таку зміну правила, коли остаточний варіант написання визначатимете не Ви?

Швидше проти. Хоча фонетично там дійсно було «и», але через багаторічну традицію зараз вже все одно більшість вимовляють ближче до і, ніж до и. Однак можливість написання и на початку слова потрібно дозволити, наприклад, в іншомовних словах і при транслітерації. Із вказаних слів єдине, яке сприймається нормально, це ирій. Решту я би не чіпав, або дозволив паралельно два варіанти.

У проекті запропоновано писати з великої букви назви, пов'язані з релігією (Бог, Господь, Трійця, Дух Святий, Мати Божа та ін.). Чи підтримуєте Ви таку зміну?

Це давно пора.

* * *

Дуже важливі моменти, про які в проекті нічого не говориться:

• Потрібно унормувати вживання лапок «» як єдино правильних.
• Потрібно унормувати вживання апострофу як ’ (права лапка, 0146) або графічно ідентичної «літери апостроф», і заборонити вживання англійського апострофа ' (окрім як у словах англійськими літерами).
• Потрібно унормувати тире як — (або як –), бо зараз вживаються обидва варіанти

Ці три пункти давно існують в поліграфічних нормах, але повна каша із вживанням вимагає згадати це і в правописі. Якщо це буде в правописі, то це змусить розробників вносити до української розкладки клавіатури правильні символи.

• Внести чергування щоб/щоби до правил милозвучності. Це давно фіксується у сучасній українській літературі і перекладах, але оскільки деякі автори проекту (Пономарів) особисто проти такого чергування, то в проекті його і немає.
• Можливо, також, варто дозволити чергування б/би, хоча тут треба досліджувати. Таке чергування зустрічається значно рідше в реальній мові.

* * *

Всі пункти, із якими я не згоден, я ніколи не стану вживати, окрім випадків, коли мої замовники прямо вимагатимуть це і я не зможу їх переконати у протилежному. Однак у всьому, що я пишу не по договору, а вільно, я ніколи цього маразму не писатиму. Причому, як кандидат філологічних наук, який сформувався як лінгвіст саме на кафедрі сучасної української мови КНУ (де чув усі ці дискусії і обґрунтування ще 18 років тому), я роблю це цілком свідомо й обдумано. Єдиний момент, де мене ще можна переконати — це и на початку слова.