Друге велике пробудження в американському протестантизмі

Це мій переклад статті з англомовної Вікіпедії про одне із найбільш цікавих явищ у американському протестантизмі 19 століття. Тут простежуються витоки сучасної релігійності американського суспільства і політики. Стаття вичерпна і хороша, тож я опублікую її спершу тут, а вже потім буду займатися форматуванням для публікації в українській Вікіпедії. 

---

Друге велике пробудження (Second Great Awakening) — це протестантський релігійний рівайвелізм, тобто рух за відродження духовного життя, початку 19 століття у США. Цей рух розпочався близько 1790 року, оформився близько 1800, а після 1820 року почалося стрімке зростання прибічників у конгрегаціях баптистів та методистів, чиї служителі очолювали рух. Пік руху припав на 1850-ті роки. Друге велике пробудження пов’язане з романтизмом і характеризується ентузіазмом, емоційністю і захопленням надприродним. Рух рішуче відкидав скептичний раціоналізм та деїзм просвітництва.

Методистське табірне зібрання (1819)

Рівайвелізм охопив мільйони нових прибічників з-поміж існуючих євангелічних деномінацій і призвів до формування нових деномінацій. Багато навернених вірили, що Пробудження знаменує початок останнього тисячоліття перед приходом Христа (хіліазм). Друге велике пробудження стимулювало встановлення багатьох реформаційних рухів, що мали за мету виправити суспільне зло перед очікуваним Другим пришестям[Smith T.].

Історики назвали Друге велике пробудження у зв’язку з Першим великим пробудженням (1730-1740-ві) та Третім великим пробудженням  (кінець 1850-х — початок 1900-х). Ці хвилі релігійного відродження були частиною більших широких романтичних рухів, що ширилися Європою упродовж цього часу, особливо у Англії, Шотландії та Німеччині[Heyrman C.L., The First Great Awakening].

Фригійська література

Фригійська література — «мала» стародавня література Анатолії (нині Туреччина), яка створювалася фригійською мовою (ізольована мова індоєвропейської родини) і народом фригійців, що емігрували із Балкан в Анатолію.

Тексти засвідчені написами від 800 до Р.Х. до 400 після Р.Х., вони зроблені особливим алфавітом, який споріднений із давньогрецьким. Написи поділяються на дві доби: давньофригійські (8-4 століття до Р.Х., бл. 400 написів) та новофригійські (1-4 століття після Р.Х., бл. 113 написів)[1].

Однак більший слід у літературі лишили не вцілілі фригійські тексти, а легендарні фригійські царі: Гордій, чий Гордієвий вузол розрубав Александр Македонський, та Мідас, що у грецькому міфі перетворював усе на золото доторком своєї чарівної руки.

Фригійський напис на могилі Мідаса

Лікійська та мілійська література

Лікійський текст із Ксанфської стели

Лікійська література — «мала» стародавня література Анатолії (нині Туреччина), що створювалася лікійською мовою і частково зберіглася у монументальних написах 500-300 до Р.Х. на території Лікії (Лукка). Також вціліло кілька віршованих написів на близькоспорідненій мілійській мові (лікійській Б), які теж можна зарахувати до лікійської літератури. Література і мова зникають у 3 столітті до Р.Х. після завоювання території Александром Македонським.

Основний масив лідійської літератури, що безпосередньо дійшов до нас, складають епітафії та посвячення — загалом близько 170 написів[1].

Лідійська література

Лідійський текст

Лідійська література — «мала» стародавня література Анатолії (нині Туреччина), що створювалася лідійською мовою і частково зберіглася у монументальних написах 8-2 століття до Р.Х. на території Лідії. Деякі сюжети і мотиви, імовірно, мали вплив на давньогрецьку літературу та інші давні літератури регіону, однак реконструкція цих впливів носить, переважно, гіпотетичний характер.

Основний масив лідійської літератури, що безпосередньо дійшов до нас, складають епітафії та посвячення — загалом 114 фрагментів[1].