Психоаналіз і мистецтво

Неміметичне мистецтво, особливо у другій половині ХХ століття, дуже тісно пов’язане із психічними відхиленнями. Я не хочу сказати, що неміметичні автори більш хворі, ніж міметичні. Я думаю, «хворість» приблизно однакова всюди, однак неміметичні автори виставляють свою хворобу напоказ (найбільш талановиті не стільки свою власну, як хвороби сучасного їм суспільства), демонструючи у роботах повний розпад Я (шизофренія), параноїдальні проекції (паранойя) чи ще щось. На відміну від них, міметичні автори (які не більш здорові), намагаються акцентувати увагу не на своїй хворобі чи хворобі суспільства, а на чомусь здоровому у них і в суспільстві, або навіть якщо показують якісь хворі явища, то намагаються говорити про це ніби зі сторони, а не просто залазячи в шкіру хворого і видаючи напоказ чисту параною чи шизофренічне марення.

Поняття «художник»

Існує багато проблем із терміном «мистецтво», але ще більше проблем із терміном «художник». Що тільки ним не позначають.

1. Професійне і загальне значення слова

Можна виділити два основні значення слова — професійне і загальне.

Особисто я стараюся вживати цей термін у суто професійному значенні. Художник — це передовсім професія, як лікар. Художник, як і хірург, наприклад, повинен мати: а) належну освіту; б) належні професійні навички; в) постійну практику, яка наочно демонструє а-б. Лікар не може бути лише самоучкою чи «творчою людиною» (хоч є звичайно всілякі сумнівні «цілителі», але в них теж є своя така-сяка система навчання). Освіта не означає папірець якогось закладу, а означає певну чітку, тривалу і послідовну систему під керівництвом професіоналів у відповідній сфері.

Нині же більш поширене загальне значення терміну «художник», де це зовсім не термін, а просто дуже загальне слово, яким можна позначити будь-кого, чия діяльність хоч якось пов’язана з творчістю. У такому сенсі художником є будь-хто: і мала дитина, яка щось калякає на стіні, і бабулька, яка вишиває подушку, і дизайнер стільців, і навіть бухгалтер, який творчо підходить до своїх підрахунків. Коли розрізняти ці два значення слова, то можна уникнути багатьох непорозумінь.

Однак багато проблем розуміння художника як професії все одно лишається. Я би відзначив ще наступні.

Д’Орсе

Спершу я не надто хотів іти в музей д’Орсе. Був певен, що там представлені лише імпресіоністи, експресіоністи і тому подібне, а це мені не сильно цікаво. Однак вирішив усе таки сходити глянути одним оком, щоби скласти загальне уявлення. Також було цікаво, як вживу виглядають деякі автори, яких я страшенно не люблю, але які чомусь міцно влізли в історію мистецтв.

Лувр

Мені здається, що якби в Києві був Лувр, хоча б його частинка, та хоча б один із залів, то Україна була би зовсім іншою країною. Цивілізовані європейці всі мають свої Луври, і саме тому сміттєзвалища типу Помпіду там не ріжуть око. На фоні суцільної естетики вони вписані у певний контекст і сприймаються інакше. А коли ви живете у смітті і несмаку, серед жлобських забудов і пластикових балконів на історичних будівлях, а потім ще й намагаєтеся робити музей вторинного сміття і несмаку імені Пінчука, то це викликає лиш сміх. Інша справа, якщо ви живете серед тотального стилю і смаку, де навіть бомжі на вентиляційних решітках метро виглядають естетично, то вам дійсно може знадобитися музей першокласного сміття та кітчу, аби бути у контакті з незвичним і з сучасною посткультурою (яка більше в головах «мистців», ніж реально існує).