 |
| Марсель Дюшан «Фонтан» (1917) |
Власне, велика
кількість контемпорарі арту — це порожні
знаки (термін з семіотики), але не прості, а введені у поле зв’язків. «Глокая
куздра штеко бодланула» — відома кожному філологу фраза. Повідомлення може
складатися з порожніх знаків, які нічого не означають, але якщо при цьому вони
знаходяться у потрібних синтаксичних зв’язках і у потрібній морфологічній
формі, то воно виглядає ніби правильним. Ніби дійсно реченням, яке навіть несе
якийсь приблизно зрозумілий зміст («хтось комусь якось щось зробив»). Так і в
контемпорарі арт — ти вносиш будь-що, будь-який порожній знак, у мистецьке поле
(на виставку, наприклад), і це вже породжує певні зв’язки. Це здається легко,
хоч насправді це зробити не легше, аніж придумати оту лінгвістичну фразу. Дюшан
же не взяв перший ліпший пісуар, він ретельно його вибирав, він думав куди і як
його відправити, в якому контексті подати, як його підписати, там купа різних складних
зв’язків, які і зробили той порожній знак культурною подією. Думаю, що зараз
багато з молодих у нас цього не розуміють, вони думають, що якщо виставити
шопопало, то там автоматично з’являться зв’язки. Не з’являться. Просто сучасне
мистецтва тут майже ніхто все одно не розуміє (причому навіть серед наших
мистецтвознавців), тож і не бачать великої різниці між перфомансами Марини
Абрамович і перфомансами бердичівського Васі Пупкіна, який закінчив два класи церковноприходської
школи художнього училища.
Що цікаво,
проблема зв’язків характерна не тільки для нефігуративного мистецтва. Власне,
вона навіть більш характерна для фігуративного. Бо якщо взяти не порожні знаки,
а знаки, які дійсно щось означають, і просто звалити їх у купу (чи розкласти у
рядок), то це буде значно гірше, ніж «Глокая куздра штеко болданула». Це буде
щось типу «пішов Сонце дереві яскрава Інструктор з водного плавання».
Фігуративісти сидять десь по своїх майстернях, ваяють нерідко класні і технічно
досконалі фігуративні роботи, але як подивитися на них, то дуже часто виникають
риторичні питання: ну і що? про що це? для чого це? Немає зв’язків, повна
відірваність від сучасного культурного поля, а то і від світу взагалі.
Безперечно, є виключення, які роблять такі роботи, які просто з часом самі
породжуватимуть зв’язки (принаймні, хочеться так думати, бо майстерність там
дійсно вражає — приміром Шестопалов). Є також виключення, які думають про
зв’язки (ці всі, здається, вже давно на Заході). Однак у нашому світі це має
бути правилом, а не виключенням. Сандорфі, Фрейд, Савіль, Гелнвейн і купа інших
західних фігуративістів думали про зв’язки не менше, ніж про техніку.
 |
| Готфрід Гелнвейн (2005) |
Все це до того,
що криза мистецтва у нас вочевидь пов’язана у першу чергу не з кризою технічної майстерності
(«розучилися малювати»), а з тотальною кризою осмислення і катастрофічно
низьким інтелектуальним рівнем. Нефігуратив вимагає значно більшого осмислення,
але займаються ним переважно ті ж самі випускники НАОМА (це ще в кращому
випадку), які прогулювали навіть той десяток нещасних пар з філософії та
естетики, що були. Принаймні, складається таке враження, може дещо суб’єктивне.
А фігуративісти, які не хочуть опускатися до комерційного мистецтва,
потрапляють в іншу пастку — мало хто здатен відрізнити їхні роботи від того,
чим торгують на Андріївському узвозі. А ті, хто здатен, не бачать зв’язків, не
бачать актуальності, не бачать того, що це частина сучасного культурного
процесу, а не просто якісь вінтажні штучки.
 |
| Ігор Шестопалов |
Немає коментарів:
Дописати коментар