Протягом перегляду довго не міг зрозуміти подобається фільм чи ні. З одного боку дуже красиво усе знято, дуже тонко відображені різні нюанси людських переживань. З іншого боку тема здалася якоюсь поверхневою, банальною. Кінець дещо рятує ситуацію, але для мене цей фільм все одно став переважно сумною картиною про шкоду переносів, про те, як люди не хочуть проживати горе і втрати, і як дорого це потім обходиться. З одного боку легкість, з якою герої все це роблять, чимось приваблює, але з іншого вона руйнівна, за неї потім доведеться дорого розплачуватися.
Фінал помітно покращив загальне враження від фільму. Все таки хочеться вірити у позитив, у те, що є в людських серцях речі, які здатні долати навіть абсолютно безгузді і грубі помилки, точніше прірви, які через помилки постають.
Якщо копнути глибше (тобто у критеріонівські дод. матеріали), то все зовсім не так просто. Фільм є одним із ключових в історії кіно, бо тут Антоніоні відкрив нові засоби кіномови, які доти не використовувалися. У фільмі не показано жодних дійсно важливих подій, уся оповідь вибудовується на буденній рутині, і при цьому тримає увагу (і це ще з урахуванням загалом неспішного й уповільненого ритму і великої тривалості фільму). Вчинки героїв ніби немотивовані, вони роблять несподівані речі у несподіваних місцях. Однак при цьому це не виглядає абсурдно, ситуації впізнаються, відчуття "так може бути" не полишає жодного разу. Я навіть не уявляю, як Антоніоні це вдалося - чи шляхом якихось ретельних психоаналітичних студій, чи дійсно геніальної спостережливості за людьми, чи якоїсь глибинної інтуїції.
Це також фільм про відсутність. Про те, яку важливу роль може відігравати відсутність персонажа на екрані. Анна відсутня, але при цьому композиція врівноважена - її відсутність цілком врівноважуєприсутніть інших двох героїв. Такий прийом використовував Хічкок ("Запаморочення"), але тут це більш тонко зроблено.
Умберто Еко називав цей фільм геніальним зразком твору з безкінечними інтерпретаціями. Як зникнення Анни, так і все подальше можна розуміти десятком різним способів. Я надав перевагу психологічному розумінню, але можна розуміти і детективно як вбивство, і як втечу Анни, і як її урок героям...
На перший погляд складається враження, що фільм про відсутність, але потім це враження зникає. Гадаю, тут немає якихось явних сюжетних ідей,фільм у першу чергу про те як можна показувати, як можна знімати. Він не розповідає, а показує. І герої не особливо страждають від відчуження. Вони просто звичайні люди, у яких безліч різних емоцій і поривів, які вони самі не можуть зрозуміти. Фільм про відчуття, про емоції. При цьому багато що виглядає зрозумілим з точки зору психології, але далеко не все (принаймні для мене). Можливо, тут акцент не на відчуженні, а на внутрішній порожнечі. Яку герої намагаються заповнити любовними стосунками, що є не сильно вдалим, бо це бездонна прірва. Можливо, крім Клаудії, яка видається єдиною, яка намагається у чомусь розібратися і, можливо, не має такої порожнечі, як інші. "Хвороба емоційного життя", як називав це Антоніоні, або ж "Ерос хворий".
Немає коментарів:
Дописати коментар